«Кавказ», кантата-симфония для хора и оркестра, ч. 1. Прометей

За горами гори, хмарою повиті, 
Засіяні горем, кровію политі.

Споконвіку Прометея 
Там орел карає, 
Що день божий добрі ребра 
Й серце розбиває. 
Розбиває, та не вип'є 
Живущої крові – 
Воно знову оживає 
І сміється знову. 
Не вмирає душа наша, 
Не вмирає воля. 
І неситий не виоре 
На дні моря поле. 
Не скує душі живої 
І слова живого. 
Не понесе слави бога, 
Великого бога.