Ой, ти ж роде мій... (Л.Костенко)

[Муж ты мой, скорей
запрягай коня.
То не конь, а змей,
мельтешит стерня.
По сто с лишним вёрст
в час за три часа
до родных моих
мы прокатимся...

Где ж ты, род родной
Мой родимый род,
что ж зарос травой
весь наш огород?
Работящий мой
с дедов-прадедов,
двор заброшен наш,
Боже праведный!

Что встретил нас
кто-нибудь родной,
иль живой души
в доме ни одной?
Что же двери все
в доме заперты,
иль гости здесь
мы незваные?

…Девять дней, душе,
приучалась ты,
а теперь уже
распрощалась ты,
ту морковочку
и те цветики
не прополешь ты
на том светике.

Люди вспомнят, как
мы наведались,
да с родными так
и не встретились.

Муж ты мой, скорей
запрягай коня.
То не конь, а змей,
мельтешит стерня...]

Чоловіче мій, запрягай коня.
То не кінь, а змій, миготить стерня.
Доберемося за три годиночки
За стонадцять верст до родиночки.

Чуєш роде мій, роде, родоньку,
Чом бур"ян пішов по городоньку?
Роботящий мій з діда-прадіда,
Двір занедбаний - Боже праведний.

Ой ти ж роде мій, мій ріднесенький,
Хоч би вийшов хто, хоч однесенький.
Що ж це двері всі позамикані,
Чи приїхали ж ми некликані?

Дев"ять день душа ще пручається,
А тепер вже десь розлучається.
Ту морквиночку, тую квітоньку
Не прополеш із того світоньку.

Люди згадують - ми навідались,
От ми родоньку, перевідались...

Чоловіче мій, запрягай коня.
То не кінь, а змій, миготить стерня..