Дум-дум

Були-були на сонце сподівання
 Та раптом темна хмара надійшла
 І серце вкрила прохолод чекання
 І на душі поменшало тепла.

 Де пахкотіли трави-медоноси
 Запахло гірко духом полину,
 Вже соловей не п’є досвітні роси,
 Не будить в серці ніжності струну.

 Приспів:
 А що знайдеш, а що загубиш,
 Ніколи не вгадаєш.
 Коли нема того, що любиш,
 То любиш те, що маєш. (весь куплет – 2)

 На самоті смиренні тим, що маєм,
 Ховаєм жаль за тим чого нема,
 В тумані мрій надії переймаєм
 І спокушаєм віру крадькома.

 Не кожне серце знається в коханні,
 Що нам дано приймаємо як є,
 І тим себе втішаємо в шуканні,
 Що десь комусь нас може не стає.

 Приспів (2)