Лукойл

Коли приходить великдень і небо стає прихильнішим до нас,
і всі напружуються – мовляв, великдень, аякже,
тоді в землі починають перевертатись покійники,
розбиваючи ліктями холодну глину.
Мені доводилось ховати друзів,
я знаю, як воно – закопувати своїх друзів,
мов собака кістку,
чекаючи, коли небо
стане до тебе прихильнішим.І є такі соціальні групи,
для яких подібні ритуали особливо важливі,
я маю на увазі, насамперед, середній бізнес.
Всім доводилось бачити
який смуток охоплює цих регіональних
представників російських нафтових компаній,
коли вони з‘їжджаються на безмежні
цвинтарні поля, аби закопати
ще одного брата з відстреленими легенями;

всім доводилось чути тверде биття сердець,
коли вони стоять біля домовини
і витирають скупі сльози й соплі об своє
дольче й габана,
і хуячать геннесі
з одноразового
посуду.

Ось так, Коля, – говорять, – ось тобі й відкат.
На безмежних полях офшору
ми, як дикі гуси восени, падаємо в холодні
плеса забуття, зі шротом у печінці.

То як, – радяться, – ми
спорядимо нашого брата
в його довгий шлях
до осяйної Валгали Лукойлу?
Хто буде супроводжувати його
в темних печерах чистилища?

Тьолки, – говорять усі, – тьолки,
йому потрібні будуть тьолки,
хороші тьолки,
дорогі й без шкідливих звичок,
вони будуть гріти його взимку,
вони студитимуть йому кров навесні,
ліворуч від нього буде лежати платинова блондинка,
і праворуч від нього буде лежати платинова блондинка,
так, щоби він навіть не помітив, що вже помер.

Ох, ця смерть – територія, де не ходять
наші кредитки.
Смерть – територія нафти,
хай вона омиє його гріхи.
Ми покладемо йому до ніг зброю і золото,
хутра і тонко помелений перець.
В ліву руку ми вкладемо йому останню нокіа,
в праву руку – грамотну ладанку з Єрусалиму.
Але головне – тьолки,
дві тьолки, головне – дві платинові тьолки.
Так, це головне, – погоджуються всі.
Головне, – погоджуються тьолки.
Головне-головне, – підтакує Коля зі своєї домовини.

На великдень ми всі такі сентиментальні.
Стоїмо, чекаємо, коли мертві
встануть і вийдуть до нас із потойбіччя.
Ніколи так не цікавишся смертю,
як ховаючи друзів.

Коли вони третій день чатують
під дверима моргу, він зранку третього дня,
долає, зрештою, смертю смерть, і виходить
до них із крематорію, бачить,
що всі вони знесилено сплять,
після триденного забуху,
лежать просто серед трави,
в обриганих
дольче й габана.

І тоді він тихо,
щоби не розбудити,
забирає в одного з них
підзарядку для Нокіа,
і повертається
в пекло
до своїх
блондинок