Сука-блядь

Чим цікавиться сучасне мистецтво? В тій дірі,

в якій воно опинилось, сучасне мистецтво

цікавиться виключно чорно-білими карточками,

на яких сфотографовані наші легені — діряві,

наче вітрила китайських

риболовецьких

човнів.

Натомість, є цілі етнічні та релігійні групи,

котрі існують паралельно з офіційною культурою,

і котрі не заганяються з приводу смерті мистецтва.

Скажімо, греко-католики Галичини,

котрі говорять: смерть — це будильник,

ти сам заводиш його на шосту ранку, а коли він

будить тебе своїм сатанинським дзеленьчанням,

починаєш нити:

мовляв, ще п\'ять хвилин,

всього лише п\'ять хвилин.

На різдвяні свята, мені довелось переїжджати

польсько-український кордон,

і це був повен автобус греко-католиків Галичини,

жінки в хустках, з тисячею

растаманських амулетів та оберегів,

жінки, котрі сплавили в Пшемишлі

різдвяний спирт і на виручене бабло

закупили іконки, свічки і потягані мощі святих

для своїх теплих греко-католицьких приходів.

Але дві жінки — очевидно, це були жінки

без амулетів та оберегів — щось не скинули,

не встигли скинути, не закупили мощі

для свого приходу, і розуміли що їм за це буде,

як вони влетіли, не дивно, що поводились вони

агресивно, чіплялись до інших жінок,

до їхніх іконок, і поступово все це

перетворювалось на великі розборки,

сукаблядь — кричали вони одна одній, ніби старе вудистське прокляття, сукаблядь — повторювали водії, тримаючи в руках срібні розп\'яття, сукаблядьсукаблядь — шепотіли вві сні дітлахи,

жуючи солодку ґанджу.

І від цих слів вогняний вихор

здіймався над сніговими полями,

ага — саме вогняний вихор,

і доки це все тривало,

сніг згортався,

мов кров,

на холодних полях Галичини.

Але варто було цим сукам

перетнути державний кордон,

як будь-ласка — тиша запала в автобусі,

навіть діти перестали жувати ґанджу,

така запала тиша.

І в цій тиші якась одна жінка — можливо,

найбільш набожна, можливо, якраз

навпаки — та, котра не скинула спирт,

але якась одна затягла колядку.

І незабаром уже всі жінки в теплих хустках,

і водії, котрі вже давно опухли від цих колядок,

і навіть діти, котрі також давно від всього

цього опухли, почали співати старих колядок,

і дивні були це колядки, скажу я вам,

дуже дивні,

якщо говорити своїми словами,

то десь такі:

Тепло й благодать сходять на землю Галичини,

на наші теплі приходи, на наші церкви,

криті сріблом та авіаційним дюралюмінієм.

Спаситель стоїть поміж наших овець,

в руках у нього — коров\'ячий дзвоник,

і він грає нам наше греко-католицьке ска.

Цар Соломон приходить на Галичину

з боку словацьких гір,

із серця в нього росте прикарпатська ганджа,

з якої він наробить куті для веселих

дітей з прикордонних районів.

І голови колгоспів, виходячи йому назустріч,

говорять —радуйся, Соломоне, радуйся, Спасителю,

Син божий народився.

І сніг падає на землю.

І земля падає на сніг.