Та тільки не, "пся крев”, не "бидло всходніх крес”.

Та тільки не, "пся крев”, не "бидло всходніх крес”.

Всім українцям, народженим за Бугом, присвячується, героям, полеглим у боротьбі 
з польським шовінізмом присвячується.

Я з роду забужан, я вихідець з-за Бугу,
Я плоть моїх земель, я кров моїх небес,
Я сяйво ясних зір, я дух козацтва з Лугу,
Та все життя я жив, немов побитий пес.

Я не забуду день, коли нас виганяли
Із нашої землі прадавнії кати,
Як батька та братів у полі порубали,
Як полум'ям зайшлись і цéркви, і хати.

Як ми втікали в ніч, роздягнені і босі,
Рятуючи дітей, перепливали Буг,
Як мати залила, упавши у колоссі,
Кривавими слізьми рясний волинський луг.

О, як би я хотів ходить собі за плугом,
Орати і радіть, що діточкú ростуть:
Та клятий бузувір, спаливши нас за Бугом,
Прийшов і на цей бік, щоб ще палить і тут.

Я клятву Богу дав, із братом в ліс ідучи,
Що рідні теренú стіною заступлю,
А як на мене смерть лиха і неминуча,
То радо все прийму без сумніву й жалю.

Я різав і стріляв усе, що ляхом звалось:
За сльози матерів, за попіл отчих хат,
Я їх живцем ховав в ту землю, що їм мало,
Щоб дóсхочу наївсь сирої кажен кат.

Я мстив за вікову наругу України,
Сплюндровані хрести і вроджених сиріт,
За палі й палаші, за кров і домовини,
За терзаний орлом століттями мій рід.

Я впав у тій борні, як сокіл, в леті збитий
В нерівному бою у хащі лісовій.
І в юності квіту я був у серце вбитий,
Та духом я не вмер: предвічний і живий.

Лежу у лісі я, в могилі безіменній,
В прадідівській землі під дубом віковим,
Та дух мій серед вас – святий і незітленний,
Мій дух віщує вам: народженим, живим.

Я на своїй землі на захист став народу
І я за це сповна сплатив страшну ціну,
Я в синіх небесах отримав нагороду
І ні у чім свою не бачу я вину.

О, скільки нас було: завзятих, дужих, впертих,
О, скільки впало нас в волинську ту війну.
А ти, нащадку мій, уже забув цю жертву?
То я тебе в семи колінах проклену!

Не має права той народ на світі жити,
Що губить, не цінує подвиги дідів,
І, навіть, Бог вовік не схоче вас простити,
І рівнею не бути серед країв-братів.

Онуче, роде мій! Прокинься, схаменися!
Затям: моєю смертю ти поки ще живий,
Та пам'яті дідів устань і поклонися, /
І на весь світ скажи: "Тоді я був правúй!” / 2