Сад (Читає Роман Миронов) – диктофон

я сам собі і зачин і припин –
і Бог і Син і Дух мені опостінь
і зовсім поруч злоповісні гості
що чорним чадом тягнуться з глибин

та я повік безпристрасний один
усе моє – від соку і до брості –
од квітування – у німий безпросвіт –
сховали кільця чорних роковин

із року в рік то старець то дитя
спокійно йду з буяння у гниття
опертий міцно на обидві тверді

для мене рівні гріх і каяття
я певен що збагнув своє життя
бо знаю точно скільки в ньому смерті