Наївне із листів, що не надіслані

Ти влітаєш у осінь жовту
Жовтим повітряним змієм.
Я вповзаю у неї, входжу,
Ніби в стару повію
 
Я чекаю зазимлення, знаєш,
Із землею що прагне тиші..
Ти навряд чи мене згадаєш,
Ти навряд чи мені напишеш

Осінь пахне повітрям і, певно,
Це повітря повинне осені
Підпирати верхівками темними
Її піднебіння покошені

Лоскотати її попід хмарами,
Щоб вона поливала дощами
Тих людей, що гуляють парами,
Що закохані до нестями

Я чекаю зазимлення, знаєш,
Із землею, що прагне тиші.
Ти навряд чи мене згадаєш,
Ти навряд чи мені напишеш
 
Осінь пахне повітрям і, певно,
Це повітря повинне осені
Підпирати верхівками темними
Її піднебіння покошені

Лоскотати її попід хмарами,
Щоб вона поливала дощами
Тих людей, що гуляють парами,
Що закохані до нестями