Как хорошо, что смерти не боюсь (Василь Стус, пер. Александра Глезера)

Как хорошо, что смерти не боюсь. 
Несу тяжелый крест через погосты. 
Предчувствуя неведомые версты, 
Перед судом лукавым не клонюсь. 

Хоть я сполна изведал жизни вкус, 
Но не набрался подлости и скверны. 
О, мой народ, тебе останусь верным 
И к вечной жизни в смерти обернусь. 

Склонюсь я до земли перед тобой, 
В твои глаза вгляжусь, благоговея. 
И обручусь с родной землей моею, 
И породнюсь с моей землей родной. 

Перевод Александра Глезера.

Як добре те, що смерті не боюсь я 
і не питаю, чи тяжкий мій хрест. 
Що вам, богове, низько не клонюся 
в передчутті недовідомих верств. 
Що жив-любив і не набрався скверни, 
ненависті, прокльону, каяття. 
Народе мій, до тебе я ще верну, 
і в смерті обернуся до життя 
своїм стражденним і незлим обличчям, 
як син, тобі доземно поклонюсь 
і чесно гляну в чесні твої вічі, 
і чесними сльозами обіллюсь. 
Так хочеться пожити хоч годинку, 
коли моя розів'ється біда. 
Хай прийдуть в гості Леся Українка, 
Франко, Шевченко і Сковорода. 
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі, 
уже не ремствуй, позирай у глиб, 
у суще, що розпукнеться в грядуще 
і ружею заквітне коло шиб.