Звонімір Бобан

Скільки доводилось бачити даунів, 
але таких навіть я не бачив – 
один у футболці Звоніміра Бобана, 
інший – у футболці Бобана Марковіча, 
така собі збірна Югославії з клоунади. 

Ага, і ось вони сідають до вагону і відразу 
дістають карти і починають грати на гроші. 
А грошей ні в того ні в іншого немає. 
Але чорта з два, – думає Звонімір Бобан, – зараз 
я роздягну цього клоуна, – думає він 
про Бобана Марковіча, – зараз 
я виб’ю 
з нього 
все гівно. 
І Звонімір Бобан говорить Бобану Марковічу, – братіку, 
братішка, нам головне, аби нас не зсадили до Відня, 
бо вже у Відні 
все буде до наших послуг, і шенген упаде нам до рук, 
мов перестигла груша. Проститутки, братіку, 
витиратимуть нам кросівки 
своїми косами, 
ми в’їдемо з боку Братислави, на віслюках, 
як два Ісуса, 
ти і я, братіку, 
ти і я. 

Ага, – відповідає Звоніміру Бобану Бобан 
Марковіч, – аякже: як два Ісуса, 
виб’ємо з цього міста все гівно, перехопимо в цих 
йобаних 
українців ринок крадених мобільних телефонів. 
Ти лише уяви, братішка, скільки у 
світі загадок і таємниць, скільки борделів 
і крадених телефонів: 
нам життя не стане, аби об’їхати наші угіддя
на віслюках. 

А той йому і відповідає: стане, братіку, стане, 
життя розтягується, мов баян, я буду 
тягнути його в один бік, 
а ти – в інший. 

І ось вони їдуть, закинувши 
нагору чорну валізу, 
в якій лежить, складена вдвоє, їхня 
велика слов’янська ідея, 
і ця їхня велика слов’янська ідея – 
акробатка з женевського цирку, 
до валізи, 
час від часу 
витягуючи її назовні 
й ділячись із нею хлібом і ракією. 
Головне – довезти слов’янську ідею до Відня,
в’їхати в місто 
на чолі автоколони прочан. 
У світі стільки незайманих душ, 
стільки нескорених протестантів 
і некрадених мобільних