Смерть моряка (Сергей Жадан, перевод Любавы Малышевой)

Смерть моряка речного флота
прячется в пласт прибрежной глины,
ждёт - лишь он завершит работу - 
муссоны в море придут с долины.

Тихие баржи, юркие шхуны,
вниз плывущие по теченью, 
бьют хребта басовые струны
скрипом: «Она не будет твоею,

женщина с серебром в горле,
сердцем из белой слоновой кости.
Она давно превратилась в горе,
не дождавшись тебя в гости. 

Бросив все, что раньше имела, 
дожди хранит глубоко в теле,
волосы - Слышишь ли? - бьются медью,
рыболовецкой воют артелью...

Давай, плыви теперь за пороги,
за буруны электротурбины,
вдаль от этой своей тревоги,
от страны своей голубиной -

к золотым огням малярии,
на голос уставшей Девы Марии,
к одесским тучным туманам блёклым, 
к илу лиманов, жирных и тёплых.

На плавники пурпурные скумбрий,
ночного ветра рваные нити,
на самую верную смерть от безумия,
черной крови, грязного спирта...»

Попросишь ласки немного, немея,
разрешенья сценки жестокой.
Может, тебе положить успеют
по монетке на каждое око.

Позже тьма набежит отовсюду,
звёздочки перестанут сниться 
и сердце непременно будет
должно будет остановиться.

Смерть моряка
Сергей Жадан
Смерть моряка річкового флоту
схована в прибережній глині,
доки він робить свою роботу,
доки мусони стоять в долині.

Стишені баржі, рухливі шхуни,
що пропливають за течією,
торкають хребта його басові струни,
говорять: вона не буде твоєю,

вона, ця жінка, зі сріблом у горлі,
із серцем зі слонової кістки,
настоюється на своєму горі,
не дочекавшись від тебе звістки,

кинула все, що тримала досі,
ховає дощі глибоко в тілі.
Чуєш, за міддю в її волоссі
плачуть риболовецькі артілі?

Тому пливи собі повз пороги,
повз мерехкі електричні турбіни,
подалі від своєї тривоги,
подалі від цієї країни.

На золоті вогні малярії,
на стомлений голос діви Марії,
на обважнілі одеські тумани,
на теплі від мулу і жиру лимани.

На скумбрії плавники пурпурові,
на рвані потоки нічного вітру,
на вірну смерть від чорної крові,
чорної крові, технічного спирту.

Тоді проситимеш трохи ласки,
щоби було не надто жорстоко,
щоби устигли тобі покласти
по срібній монеті на кожне око.

Потім пітьма набіжить звідусюди.
Потім зірки перестануть снитись.
Потім і серце змушене буде
спинитись.