Моя кохана

Намовчали мені гори,
Нашептали мені квіти,
Надзвеніли водограї
Пісню про кохану!

Наче вечір в неї брови,
Наче нічка в неї коси,
Очі, ніби ранок.
Де вона, питаю –
Та ніхто не знає,
Чи не хоче мовить мені.

А як промінь світанковий
Запалив росу на вітах
На крутій гірській стежині
Я зустрів кохану.

Наче вечір в неї брови,
Наче нічка в неї коси,
Очі, ніби ранок.
Чом же не питаю?
Чом застиг? – Не знаю,
Де слова поділись мої?..

І тоді гукнули гори,
Задзвеніли диво квіти,
Зашуміли водограї:
Це ж твоя кохана!

Наче вечір в неї брови,
Наче нічка в неї коси,
Очі, ніби ранок.
Тільки водограї,
Тільки гори знають,
Як любов розквітла моя.

Наче вечір в неї брови,
Наче нічка в неї коси,
Очі, ніби ранок. (весь куплет – 2)

Наче вечір брови,
Наче нічка коси,
Очі, ніби ранок.

Наче вечір в неї брови,
Наче нічка в неї коси,
Очі, ніби ранок! (2)