Пасмурная весна (на украинском)

Ми посланці хмурної весни, 
Палкі, сумні. 
Не буде, я сподіваюсь, ні 
Ще гірш мені. 

Весна теж вміє похмурою бути, 
Слютна, брудна. 
Вона в своїй журбі розкута, 
Обмежень нема. 

Шалені мокрі птахи 
Співають на проводах. 
І божевільні такі 
Стукоче ритми вода. 

Навколо все оживає, 
І повертаються сни. 
Я свою душу звільняю 
Серед хмурної весни. 

Ти вже не гострий, 
такий собі, вчорашній біль. 
В повітрі танеш серед слабких, 
Повільних хвиль. 

Шепоче радіоприймач 
Тихенько мені. 
Невдовзі прийдуть приємні й гарячі 
Сонячні дні. 

Шалені мокрі птахи 
Співають на проводах. 
І божевільні такі 
Стукоче ритми вода. 

Навколо все оживає, 
І повертаються сни. 
Я свою душу звільняю 
Серед хмурної весни. 

Весна похмура такого болю 
Мені завдала 
Тепер я вдячна за кожен промінь, 
За краплі тепла. 

Не забруднила душі, 
не зрадила серце своє. 
І не втікла і не соромилась 
того, ким я є. 

Шалені мокрі птахи 
Співають на проводах. 
І божевільні такі 
Стукоче ритми вода. 

Навколо все оживає, 
І повертаються сни. 
Я свою душу звільняю 
Серед хмурної весни. 

Серед хмурної весни... 

Серед хмурної весни... 

Серед хмурної весни...

Литературный перевод Ивана Щемерова:

Мы - дети пасмурной весны.
Ты ждёшь, я жду.
Лежим с Тобою и видим сны
Про темноту.

Весна умеет быть злой и грязной
В огне тоски.
Тоска бывает такой заразной,
Когда мы близки.

       А стаи озябших птиц
       Рыдают на проводах,
       И ливнем рушится вниз
       В безумном ритме вода
       Но скоро чувство проснётся
       И станут сбываться сны
       Я верю, душа вернётся
       Из пасмурной весны.

Всё было проще:
Ты был жесток, а я слаба
Проходит боль, не верю больше
Твоим словам.

Приёмник шепчет в тишине
Шумы новостей:
Как мало ждать осталось мне
Солнечных дней.

       А стаи озябших птиц
       Рыдают на проводах,
       И ливнем рушится вниз
       В безумном ритме вода.
       Но скоро чувство проснётся,
       И станут сбываться сны.
       Я верю, душа вернётся
       Из пасмурной весны.

Весна меня нестерпимой болью
Сжигала дотла.
Теперь, замёрзнув, лишаюсь воли
За каплю тепла.

Досталось боли немало,
Но сердце я не предала
И не забыла, не потеряла
Ту, кем я была.

       А стаи озябших птиц
       Рыдают на проводах,
       И ливнем рушится вниз
       В безумном ритме вода.
       Но скоро чувство проснётся,
       И станут сбываться сны.
       Я верю, душа вернётся
       Из пасмурной весны.

Из пасмурной весны...

Из пасмурной весны...

Из пасмурной весны...