Зірка, що люди звуть Сонцем

Мерзне лід, пада сніг
На розтрісканий планети топаз
Наче ковдра та картата на ній 
Місто у зашморгу трас

Понад містом жовті хмари пливуть
Наче гній від небесних корів
По-над містом клокочеться дим
Місту вже п'ятнадцять віків

З тих, що нами править зоря
Що люди звуть “Сонцем”

І п'ятнадцять віків йде війна
Йде без жодних суттєвих причин
Війна — діло молодих
То є справа для справжніх мужчин!

Щойно пролитая кров
За годину вже зникне з землі
А за дві там зростуть ковилі
А за три там вже грають малі

Їх зігріє своїм світом зоря 
Що люди звуть “Сонцем”

І ми знаємо, так було завжди
Кого доля більше любить із нас
В того буде кожен крок — вихиляс 
Бо у нього обмежений час

Він не знає слово “так” і слово ”ні”
Він не згадує чинів ні імен
Та він здатен доторкнутись зірок
Й впасти під найближчий долмен

Спалений промінням зорі
Що люди звуть “Сонцем"