Де вітер шепоче полям свої пісні

У подихах вітру лунає дзвін зброї,
Хоча бойовище вже вкрила імла
Стрибога онуки ввібрали смак крові,
А кров вкрила поле, мов дрова зола

У трави вкладаються воїни спати,
Вкриваються димом палаючих стріл
І навіть дружинам вже їх не підняти,
Не сісти разом за князівський їм стіл

Усе це я бачу зі свого престолу,
І спів перемоги, і смерті пісні
Я чую, та воїв не кличу до столу,
Дерев бо коріння – престолом мені.

Я келих наповню й підійму угору –
То дяка Богам за підтримку в бою
Шкода лиш, що напій закінчиться скоро –
Із серця наповнюю чашу свою

Я очі відкрив і дівчину побачив
На білім коні, щит і спис у руках
До мене звернулась: "Ходімо, юначе,
Тебе уже ждуть на Сварожих луках"