Мені так мало тебе у снах (Jake Tanin brand voice)

Плутанина думок напередодні Нового року. Грудень, 22.

Люди сплять постійно. Вдома, на роботі, у дорозі. Варто на мить зневіритись, опустити руки – і все – ти втягнений в рутину, ти спиш, не помічаючи, як повз проносяться весни. Живеш без цілі, минаючи сотні випробувань, і тільки тоді життя знову прокидається, коли всесвіт навколо стискається до серця однієї людини.
Зворотна сторона: кохання – це рана, котра не дає жити як слід і однаково болить чи навмисно ти б’єш по ній, чи випадково. І найгірше у всьому цьому те, що від болю прокидаються значно частіше, аніж від щастя.
Я прокинувся грудневим вечором, трохи пізніше 18 години. З того часу ніяк на засну, бо в душі зимує протяг. Біля легенів він хазяйновито дме вітром, сягаючи до кінчиків пальців, на котрих твоїми торканнями застигло щасливе "вчора". Я направду намагався викинети все це із голови. А що? Нуль. Ти навіть не уявляєш собі, як це боляче, коли серце спазмує від небажання бути потрібним комусь ще, окрім тебе.
Витіювато-звивистим почерком, синьою ручкою пишу записку на холодильник. «Мене у тебе ніколи не буде». Закреслюю. Ще раз: «тебе у мене ніколи не було». Правильно. Розфарбую записку в червоний, сяду, візьмуся за голову. Знову безсоння.Може завтрашній ранок почнеться амнезією?