Пристрасть (минус пониженый)

Залишу напевно минуле без жалю, 
Крок собі на зустріч я зроблю.
Спитаю, у тиші: «Як бути? Що далі? Де той, що люблю?» 
На межі надії, я чекати буду, сновидіння оживуть.

Приспів:
Зупиню мить мінливу, серцю дам сліз гарячих 
I туман нам як ложе простелю.
Без вогню ніч зігрію, сум як попіл розвію 
і собі я зізнаюсь, що люблю.

Видіння розтане, як потяг в туманах, 
Мить на деньці серця збережу.
Спитаю у тиші: «Кохання – омана? Чом за ним тужу?»
І крізь сон неначе, знову я побачу все, що сталось на яву.

Приспів:
Зупиню мить мінливу, серцю дам сліз гарячих 
I туман нам як ложе простелю.
Без вогню ніч зігрію, сум як попіл розвію 
і собі я зізнаюсь, що люблю.

Соло.

Приспів:
Зупиню мить мінливу, серцю дам сліз гарячих 
I туман нам як ложе простелю.
Без вогню ніч зігрію, сум як попіл розвію 
Все зроблю щоб ти бачив, що люблю.