Вічний революціонер (на вiрш Івана Франка)

Вічний революцйонер — 
Дух, що тіло рве до бою, 
Рве за поступ, щастя й волю, — 
Він живе, він ще не вмер. 
Ні попівськiї тортури, 
Ні тюремні царські мури, 
Ані війська муштровані, 
Ні гармати лаштовані, 
Ні шпіонське ремесло 
В гріб його ще не звело. 

Він не вмер, він ще живе! 
Хоч від тисяч літ родився, 
Та аж вчора розповився 
І о власній силі йде. 
І простується, міцніє, 
І спішить туди, де дніє; 
Словом сильним, мов трубою, 
Міліони зве з собою, — 
Міліони радо йдуть, 
Бо се голос духа чуть. 
Голос духа чути скрізь: 
По курних хатах мужицьких, 
По верстатах ремісницьких, 
По місцях недолі й сліз. 
І де тільки він роздасться, 
Щезнуть сльози, сум нещастя, 
Сила родиться й завзяття 
Не ридать, а добувати, 
Хоч синам, як не собі, 
Кращу долю в боротьбі. 

Вічний революцйонер — 
Дух, наука, думка, воля — 
Не уступить пітьмі поля, 
Не дасть спутатись тепер. 
Розвалилась зла руїна, 
Покотилася лавина, 
І де в світі тая сила, 
Щоб в бігу її спинила, 
Щоб згасила, мов огень, 
Розвидняющийся день? 

1880 
Іван Франко