Голос Твій...

Срібний, тоненький,
Далекий, забутий,
Зв’язує, схрещує, змішує, будить.
Плаче так болісно —
Ніким не поміченим, словом в минуле
Здавленим криком.
Носиться, скиглить, себе не знаходить. Знає лише,
Що немає повернень...
Волосся Тобі спадає на очі, вітер в обличчя знову сміється...
Вітер.

Все це було: і запах, і квітень.
Все це я знаю...
Що буде по тому?
Я не вернуся, загоєні рани,
Не заболять мені більше ніколи.
Ніколи.

Голос Твій —
Срібний, тоненький,
Далекий, забутий,
Міцнішає в звуці, тривожить і будить...
А Ти усміхаєшся тільки очима?
Мариш дорогами, сонцем і небом
Руку простягнеш і знаєш, не треба:
Бо коло вже пройдено до половини.
Волосся Тобі спадає на очі, вітер в обличчя знову сміється...
Вітер…

Все це було: і запах, і квітень.
Все це я знаю...
Що буде по тому?
Я повернуся вигоювать рани,
Щоб не боліли ніколи, ніколи.
Ніколи...