Година

Вже годину сонце її захища,
І ховає у променях своїх мене,
Вже годину тому заграла зоря,
І здається ніч назавжди промине,
Назавжди промине...

Може зорі ті дивні, що палають вночі,
Її очі холодні знайдуть за вікном,
Може голос твій тихий промовить мені,
Що лунає крізь промені, лунає крізь промені,
Що лунає крізь промені...

Вже годину сонце тебе захищає,
І тримає, ховає, ламає, гукає мене,
пам’ятаєш як тоді нам грала зоря.
І здавалось, що все назавжди, назавжди.
Може зорі це люди, які тільки будуть,
І вони не забудуть тебе і мене,
Якщо хочеш все буде, якщо справді хочеш,
Ця ніч назавжди промине.

Вже годину сонце мовчить за вікном,
І ховає у променях своїх мене,
Вже годину спрагу долаю вином,
І здається ніч назавжди промине,
Назавжди промине, назавжди промине...

Уже час солнце ее защищает,
И хоронит в лучах своих меня
Уже час назад заиграла заря,
И кажется ночь навсегда прейдет,
Навсегда пройдет ... 

 Может звезды те странные, пылающие ночью,
Ее глаза холодные найдут за окном,
Может голос твой тихий скажет мне,
Что звучит сквозь лучи, звучит сквозь лучи,
Что звучит сквозь лучи ... 

 Уже час солнце тебя защищает,
И держит, прячет, ломает, зовет меня,
Помнишь как тогда нам играла звезда,
И казалось, что все навсегда, навсегда.
Может звезды это люди, которые только будут,
И они не забудут тебя и меня,
Если хочешь все будет, если действительно хочешь,
Эта ночь навсегда пройдет. 

 Уже час солнце молчит за окном,
И хоронит в лучах своих меня
Уже час жажду преодолеваю вином,
И кажется ночь навсегда прейдет,
Навсегда прейдет, навсегда пройдет ...