Спокуса Праведника

Дня одного спокуситель до Господа
 Мовив що землю усю перейшов.
 Бачив Іова, що Господа любить,
 Йому подібного більш не знайшов.

 Чи не дарма Твоє Ім’я він славить?
 Чи не оточують блага його?
 Тож нехай біль і страждання спіткають
 Чи не зречеться він шляху Твого?

 Бог над всім
 Світом цим!
 В Його руках все, що маємо ми.

 Озирнись
 І вклонись
 Перед Царем всього неба й землі!

 Смерть завітала в безхмарну годину,
 Зрадили друзі, зневажили скрізь.
 Втратив він тих, кого серце любило,
 У морі скорботи не стримати сліз.

 Морок і сум огорнув серце Йова,
 Тісно йому коли втратив усе.
 Плаче й питає до Батька Святого, -
 «Чом Ти ховаєш обличчя Своє?»

 «Слухай же ти, а Я буду казати,
 Спитаю тебе - ти ж Мені поясни.
 Чи в змозі розум людини пізнати
 Як Я цей світ і людину створив?»

 «Що ж маю я Тобі відповісти?
 Руку свою покладу на уста.
 Правда Твоя нездоланна і чиста
 Ти ладен взяти усе що нам дав!»