16 Листопада...

Завжди... (х4)

"Несучасна трагедія на Львівщіні: там поховали 19-річного студнта, якого в п'ятницю застрелив міліційний патруль..."

16 листопада - фраза не по перебрачу;
Не признаю цих людей, хто сміється, а не плаче,
Просирая під покровом болі і всіх пацанів,
Тих паскуднікі зробили; те, що зараз я пишу -  
Не брешу - людина, друзі, про яку я це читаю,
В небе дивиться на нас, ми її все поважаєм.
Пам'ятаємо, забути це реально не можливо...
Скільки випиток потрібно, щоб душа в нас не боліла?
Я не знаю; кожен хоче все вернути на місця...
Коли з дула в юна тіла забирається життя,
Забирається основа, виходу уже немає...
Спи із миром, ми, братуха, все про тебе пам'ятаєм
Все хороше, а погане у житті і не було.
Нарекати не можливо - тільки сукам це дано.
Хто не згоден і не знає - краще най закрий пасть!
Плачуть зорі, плаче небо, і за тебе наливаєм...
Цей дзвінок, який почутий пориває даний сон,
Від почуття тій фрази випадає телефон...
На години - пів дев'ята; піднімаюся туди -
У лікарню: в його мати сльози на очах дивись...
Справедливості не бачу - чесні люди помирають,
А погони ще до того брешуть - пацанів питають...
Я не хочу даже знати, що із мусорами буде -
Чесні люди з ніх ніякі, тільки мразі і паскуди!
Фотографія людини пам'ять, сльози викликає,
Бог дарує нам життя, а паскуда забирає...
Місто, що не бачили ніколи стільки болі люди,
Жити тяжко стало знову, сяду знову, засумую...
"Час лікує все потроху" - Хто такі дурници каже?
Пацани і рівні люди з раною уже назавжди;
Нікотина доза, крест, ім'я, ініціали...
Ми живемо в цьому світі, щоб тебе не забували...

"Вадима смертельно поранили у восьми вечера..." *Bang* :'-( 

Вечная память.