То вже вересневий вітер розтривожив верховіття

То вже вересневий вітер розтривожив верховіття,
Тихше став пташиний гомін, бо вже час сумних пісень,
Заручив нас серпень, мила, дав надію в цьому світі,
Та пішов у ніч і знидів, бо вже осінь вийшла в день.

Приспів:
Ми у човнику гойдались,
Мали обрій за прикрасу,
Та забули, що хвилини,
Це маленькі хвилі часу
Поки ми під зорепадом
У вінки сплітали руки
Хвилі винесли нас в море,
Море вічної розлуки.

Дві стежини з однієї розійшлися по край пруга,
А самотній срібний човник тоне в хмарах та імлі,
Хай щастить тобі в негоді, серце хай не крає туга,
Ми закрили очі в небі, а відкрили на землі.

Приспів
"