Безсонної ночі

Думи визбираю, мов зерня, 
Ніби стернями колоски. 
Колять сльози. Колючі сльози. 
Остюками — в очах. 

Ніч протовпиться, як п'яниця, 
по кімнаті, по стінах шастає. 
І мовчить, і мовчить. Домовий 
так ходив би. Мовчав би. 

За вікном гуркотять літаки, 
ніби відьми — на шабаш. 
Понад дахами, 
понад затихлими, 
понад притахлим Києвом — гуркотять. 

Емігрантом. Їй-богу. Ліжко. 
І на ковдрі — од вікон — ґрати. 
І подушка моя скуйовджена, 
і скуйовджена голова. 

Що ви ловите, телевізорні 
Збожеволілі антени — погорільці? 
Що ви ловите — запалим ротом — 
комини почорнілі? 

Вам повітря забракло? Диму? 
Розум спертий, як спирт, горить? 
Другу ніч уже, другу — не спиться. 
Жовкнуть у вікні ліхтарі. 

XI.1964