За роком рік росте твоя тюрма...

За роком рік росте твоя тюрма,
за роком рік підмур'я в землю грузне,
і за твоїм жалінням заскорузлим,
за безголів'ям - просвітку нема.

Живеш - і жди. Народжуйся - і жди.
Жди перед сконом. Жди у домовині.
Не назирай - літа збігають згінні
без цятки неба й кухлика води.

Ти весь - на бережечку самоти,
присмоктаний до туги, ніби равлик,
од вибухлої злості занепалий,
боїшся межі болю осягти.

А світ весь витих, витух, відпалав,
не вгамувавши вікової спраги.
Він висмоктав із тебе всю одвагу,
лишив напризволяще і прокляв.