Холодний яр

У всякого своє лихо,

І в мене не тихо,

Хоч не своє, позичене,

А все-таки лихо.

Нащо б, бачся, те згадувать,

Що давно минуло,

Будить бознає колишнє —

Добре, що заснуло.

Хоч і Яр той, вже до його

І стежки малої

Не осталось; і здається,

Що ніхто й ногою

Не ступив там, а згадаєш,

То була й дорога

З манастиря Мотриного

До Яру страшного.

В Яру колись гайдамаки

Табором стояли,

Лагодили самопали,

Ратища стругали.

У Яр тойді сходилися,

Мов із хреста зняті,

Батько з сином і брат з братом

Одностайне стати

На ворога лукавого,

На лютого ляха.

Де ж ти дівся, в Яр глибокий

Протоптаний шляху?

Чи сам заріс темним лісом,

Чи то засадили

Нові кати? Щоб до тебе /356/

Люди не ходили

На пораду, що їм діять

З добрими панами,

Людоїдами лихими,

З новими ляхами?

Не сховаєте! над Яром

Залізняк витає

І на Умань позирає,

Гонту виглядає.

Не ховайте, не топчіте

Святого закона,

Не зовіте преподобним

Лютого Нерона.

Не славтеся царевою

Святою войною.

Бо ви й самі не знаєте,

Що царики коять.

А кричите, що несете

І душу і шкуру

За отечество!.. Єй-богу,

Овеча натура;

Дурний шию підставляє

І не знає за що!

Та ще й Гонту зневажає,

Ледаче ледащо!

«Гайдамаки не воины —

Розбойники, воры.

Пятно в наший истории...»

Брешеш, людоморе!

За святую правду-волю

Розбойник не стане,

Не розкує закований

У ваші кайдани

Народ темний, не заріже

Лукавого сина,

Не розіб’є живе серце

За свою країну.

Ви — розбойники неситі,

Голодні ворони.

По якому правдивому,

Святому закону

І землею, всім даною,

І сердешним людом /357/

Торгуєте? Стережіться ж,

Бо лихо вам буде,

Тяжке лихо!.. Дуріть Дітей

І брата сліпого,

Дуріть себе, чужих людей,

Та не дуріть Бога.

Бо в день радості над вами

Розпадеться кара.

І повіє огонь новий

З Холодного Яру.