Листи з України

Писала калина листи з України
До білих російських беріз,
І падали крупні червоні краплини
Чи крові її, чи то сліз.

Писала вона: «Заберіть своїх хлопців,
Що в гості незвано прийшли,
Навіщо в чужій вони гинуть сторонці?
Бої тут тривають страшні.

Вам брешуть нахабно, що хлопці «блукають»,
Їх кинули в жерло війни..
Війна – не навчання…тут дійсно вбивають,
Це ж ваші брати і сини.

Навчать їх стріляти в людей із гармати,
Підступний віддавши наказ.
Чи варто для цього синів в світ пускати,
Щоб тут зупинився їх час?

Ви ж хлопцям хрести одягали на шию,
Вони ж тепер цілять в людей
Із ними одної і мови , і віри
Заради химерних ідей.

Вже дехто ніколи додому не верне,
Рясніють поля від могил,
Живі ж - то каліки , їх доля химерна,
Птахи, що позбавлені крил.»

Писала калина листи, й розсилала
Зі зграями чорних круків…
Навколо ж калини горіло й палало,
І попіл на землю летів.

Хоч постріли «Градів» лякали калину
Й пожежі змикались в кільце,
Писала, кричала вона до загину
Й була таки справжнім борцем…

Поламані ребра, посічені скроні,
Пошкоджені всі гілочки,
І падали краплі червоно-солоні,
Горіли мов церкві свічки.

Бо вся ця земля не росою вмивалась,
А кров’ю людською без меж,
Не сонечком ніжно вона зігрівалась,
А попелом після пожеж….

Писала калина листи з України
У різні куточки землі:
«Не спіть, поможіть. Нам стріляють у спини
І знищити хочуть в Кремлі…»

З війною і втратами важко змиритись,
Народ взяв цей хрест і поніс…
І нам до землі тій калині б вклонитись,
За кожен написаний лист,

За щирість її, не підкуплену совість,
Що навіть в вогні не згорить…
І хай ще в країні беріз спить свідомість,
Та скоро весь гай зашумить!

Людмила Лєгостаєва