Моя країна – це мала дитина

Моя країна – це мала дитина, в руках калина,
По стежині між руїни до згину йде до істини,
З думками чистими, простими,
Серед диму підіймається з колін,
Єдиний стимул - дзвін, що лунає через роки.
Прадідів кроки вели у світ широкий в різні боки,
Так було доки не наклали темні вроки в рядки,
Історії сторінки стоптали темні вершники, все ж таки,
Ми одної крові і готові до бою,
Якщо лише війною відстоїмо долю свою,
Чистою росою у полі поляжемо за волю тих, хто
Серед темряви проносить світло,
Залишим світу слід, що протягом всіх літ буде помітним,
Завжди буде серцю рідним,
Бідним і багатим, мов дорога до хати,
Бо в нас країна єдина і нам її берегти.

Пр. – (2р.)
Бережи Україну, надію нашу єдину,
Серед людей мільйонів залишись вірним сином.

І залишаючись там, де бродить вітер над степами,
Я все ж вірю у мир, що запанує поміж нами,
Те, що єдністю зветься, моє серце б’ється,
Рветься на волю в небо, де зорі нас за собою вели.
І розігнали темні хмари над рідними краями,
І пронеслись містами слова не сказані устами.
Тільки разом збережемо все, для чого на Землі живемо.

Пр. – (2р.)
Бережи Україну, надію нашу єдину,
Серед людей мільйонів залишись вірним сином.

Сльози лили, перелили келих – мову потопили,
Засуха вбила душу, що давно жадала зливи.
Наша свідомість в глибокому кратері,
Куди не потрапляють сльози України-матері.
Зламалася гілка калини убогої
І затихла мелодія пісні колискової.
Вандалізм досягнув Чорногірський герб,
А тризуб не намірений підійнятися уверх,
Заливають кольорами: чорними й червоними,
Повстанська кров і тінь крила лютого ворога.
Я вірю у те, що все не втрачене зовсім,
Коли закінчиться дощ, - обов’язково вийде сонце!
Блакитні небеса над жовтими полями:
Це моя Україна, українська держава.

Пр. – (2р.)
Бережи Україну, надію нашу єдину,
Серед людей мільйонів залишись вірним сином.