Посміхнися, доле (И. Поклад - М. Ткач)

Ще одна весна в літо відійшла,
Голосна луна, гей, степом полягла.
Сива ковила, гей, в білім тумані
Долю сповила мені.

Доленько моя, чом це ти в журбі,
Жду на тебе я при крутім горбі.
Я ж тобі подам, гей, коні вороні.
Тільки посміхнись мені.

Постелю мости понад береги,
Чотири світи, гей, будуть навкруги.
На мої луги, гей, де траві рости,
Посміхнися, доле, ти.

Де ж це ти була, коли танув сніг,
Чом не принесла, гей, весну на поріг?
Із яких доріг, гей, в рідній стороні
Посміхнешся ти мені?