Інфанта

Різьблю свій сон... От ніби вчора ми

 Зійшлись, — і стріча та жива.

На землю тканками прозорими

Лягли осінні дерева.

 

Акордами проміннострунними

День хвилював і тихо гас.

Над килимами вогнелунними

Венера кинула алмаз.

 

У завивалі мрійно тканому

 Дрімала синя далечінь, —

 І от на обрії туманному

Замиготіла ваша тінь.

 

Дзвінкою чорною сильветою

Вона упала на емаль,

А поза нею вуалетою

Стелився попелястий жаль.

 

Ви йшли як сон, як міт укоханий.

Що виринає з тьми століть.

Вітали вас — мій дух сполоханий.

 Рум'яне сяйво і блакить.

 

Бриніли в серці домінантою

Чуття побожної хвали,

Коли величною інфантою

 Ви поуз мене перейшли.

 

Ви усміхнулись яснозоряно

Холодним полиском очей —

 І я схилився упокорено,

Діткнутий лезом двох мечей.

Освячений, в солодкій муці я
Був по той бік добра і зла...
А наді мною Революція
 В червоній заграві пливла.