Коли часом здається, що ти зайва людина І що власне життя для життя не

Кволий промінь сонця пробився крізь хмари – 
Одразу люди одягли окуляри. 
І це сонце не сліпить, просто кожен хоче 
Заховати душу, заховати очі. 
Відгородитись високим парканом – 
Його не перескочиш, не проб’єш тараном. 
Кожен має проблеми, кожен має турботи, 
Між людьми загорожі з колючого дроту. 
Незнайомець не скаже доброго слова, 
Знайомий зустріне – порожня розмова. 
Посміхнутися важко, співчуття неможливе… 
Ось людина нещасна, де ж людина щаслива? 
В небі раптом яскраво заграє веселка! 
Вхопи краплю щастя – сховай у пуделко. 
Не давай цьому щастю на місці сидіти – 
Відпускай на волю, хай гуляє по світу!

Коли часом здається, що ти зайва людина 
І що власне життя для життя не причина, 
Коли думаєш знову, що існуєш даремно, 
Ти подумай про тих, кому завжди темно! 
Можеш чути радість пташиного співу, 
Перекати грому, шелестіння зливи! 
Твоя біда – не біда, твоє лихо – не лихо, 
Ти подумай про тих, кому завжди тихо!

Ми живемо у колі вузьких інтересів – 
Побутових умов, механічних процесів. 
Сонце марно дарує нам позитивні фотони – 
В нас крутіші мобільні, в нас модніші рінґтони! 
Застрибнути на пік матеріального статку, 
Від проблем заховатись, наче равлик у хатку. 
Не почув, не побачив і сказати не може, 
Це для нього чуже, а це на нього не схоже. 
Телевізор, диван, пиво, футбол… 
Тупий серіал, примітивний прикол… 
Книга – просто додаток до шкільної програми, 
А все, що потрібно, нам розкаже реклама! 
Та кожен, хто вірить, почувається в силі 
Так змітити життя, щоб радіти щохвилі! 
Щоб ця радість росла в геометричній прогресії, 
Щоб звільнити цей світ від журби та депресій!

Коли часом здається, що ти зайва людина 
І що власне життя для життя не причина, 
Коли думаєш знову, що існуєш даремно, 
Ти подумай про тих, кому завжди темно! 
Можеш чути радість пташиного співу, 
Перекати грому, шелестіння зливи! 
Твоя біда – не біда, твоє лихо – не лихо, 
Ти подумай про тих, кому завжди тихо!