Осінь (2 частина)

Девятий місяць як девятий рік ріжу у память
Наша любов така румяна я від ней без памяті
Мене зове далекий край і я ще точно незнаю
Чи розлоучають міста  кохаю я без памяті
Я знаю відчуваю в снах своїх тебе вже зрання
Не вестачає плеча твоїх духів у спальні
За цю любов я не писав багато і не каївся
Я плакав на твоїх руках і в тиші забувався
Тонут на віки у вустах в повіках незабутніх
Без тебе в серці люто без тебе вже не бути
Нам не забути нашу сутність ми в одному цілому
Ділим повітря рівно тонемо у ніжності
Не передати це у вірш не вимовити в тиші
Я безліч слів твоїх в своєму серці залишу
Ти це життя і мій смисл кохання ненавмисне
Я окунувся з головою з листям і осипався

Любов наче осінь гріє і морозить
МОже забити досмерті лишити босим
Пяний твоїм волоссям ніжним голосом
Не полишай мене самотнього на роздорожжі

Блаженна осінь поєднала нас неначе вперше
І кожен раз неначе вперше я малюю серцем
Списані стержені листів які ніраз не надсилав
Приходиш ти до мене в снах чудовим мемуаром
Збиває з ніг твоя краса збиті коліна вічно
А жовта осінь тішиться з дитячої невмілості
Я полюбив тебе як міг із віданною вірністю
Квіти не клав тобі до ніг, але кохаю вічно
Кохання наче гріх я дорого плачу довірою
Боюся втратити її залишити під  снігом
Зневіреність у світ машин мені не треба інша
Не треба мрії більшої залиш осінь навічно

Любов наче осінь гріє і морозить
МОже забити досмерті лишити босим
Пяний твоїм волоссям ніжним голосом
Не полишай мене самотнього на роздорожжі