Ти знов прийшла, моя печальна музо...(Ліна Костенко)

Ти  знов  прийшла,  моя  печальна  музо.
Не  бійся,  як  не  покладаю  рук.
Пливе  над  світом  осінь,  як  медуза,
і  мокре  листя  падає  на  брук.
А  ти  прийшла  в  легесеньких  сандаликах,
твій  плащик  ледь  прип'ятий  на  плечі.
О,  як  ти  йшла  в  таку  негоду,  здалеку,
така  одна-однісінька  вночі!
Ти  де  була,  у  Всесвіті  чи  в  Спарті?
Яким  вікам  світилася  вві  млі?
І  по  якій  несповідимій  карті
знаходиш  ти  поетів  на  землі?
Ти  їм  диктуєш  долю,  а  не  вірші.
Твоє  чоло  шляхетне  і  ясне.
Поети  ж  є  і  кращі,  й  щасливіші.
Спасибі,  що  ти  вибрала  мене.