Жоржина

Жоржина спить. Їй сумно стало.

І жаль пройняв її терпкий,

що сестри всі її зів’яли,

їх облетіли пелюстки.



Що тепле літо одсіяло,

Волога сива вишина.

Вона й хитається помалу,

від вітру вистигне вона.



       

Віддав би їй своє я серце,

щоб знов сміялась їй блакить.

Жоржина спить. Коли ж проснеться,

жоржини інші будуть жить.



Віддав би їй своє я серце,

щоб знов сміялась їй блакить.

Жоржина спить. Коли ж проснеться,

жоржини інші будуть жить.