На Межі

ДахаБраха стає все більш прозорою, ясною – прямою, якщо завгодно. Не такою прямою, як колода, а – як стріла. Це так само, як мудрість має пройти повний шлях від складного до простого – інакше не зростатиме нічого, крім інтелекту. А він же ж, коли голий – то доволі-таки мертвий вантаж… Тут – інакше. На першому альбомі музика гурту буквально змітала слухача, вихоплювала його до гарячого танцю – бо то був дійсно якийсь первісний шквал вогненної енергії. Другий альбом був студійним, і тому більш м’яким – але основа лишалася тою ж. А ось тут, "На межі" – у музиці ДахаБрахи дуже відчутно проявляється сила води, виникає магія зовсім іншого рівня, призначена для інших цілей. Тобто, перші роботи мали просто спалити все старе, не здатне до життя – розчистити місце. Робота нова – має живити нове, свіже, спираючись на ті корені, що не піддалися дії вогню. Десь тут проходить та сама межа, від якої може початися створення нового міфу, нового культурного сплаву – принаймні, передумови в альбомі є. Чи вдасться виплекати з цього щось дійсно зелене й гнучке – запитання на майбутнє. Але те, що ДахаБраха на досвіді власної творчості проходить шлях від первісного хаосу до гармонійного творіння – здається очевидним. Чи твої очі видять?