"Іван Мацялко"
Іван Мацялко
Видатний український співак Іван Мацялко народився 21 вересня 1956 року в с. Батятичі, Кам’янко-Бузького району, Львівської обл. Спів і музику змалечку уподобав від мами і батька. Мама мала добрий музичний слух, все життя співала в хорі, була солісткою. До 1939 року навіть часто виступала з хором в Оперному театрі. А батько теж був музикантом, грав по весіллях. Іван навчався спочатку в Кам’янсько-Бузькій музичній школі (клас скрипки), а потім у Дрогобицькому педагогічному інституті на музично-педагогічному факультеті, до речі, на одному факультеті з Марією Шалайкевич. Після служби в армії Мацялко переїхав у Трускавець, де на запрошення свого старшого брата Михайла почав працювати у вар’єте. Далі він дев’ять років співав у прикарпатському ансамблі «Верховина».
20 січня 1989 року Михайло Мацялко, Іван Мацялко, Марія Шалайкевич та Ярослав Дуб створили гурт «Соколи» в Дрогобицькому будинку культури з наміром виконувати актуальну, на хвилі національного відродження, музику. До складу гурту увійшли також: Роман Наконечний (клавішні, акордеон), Іван Остапчук (бас-гітара), Ігор Піхоцький (гітара), Роман Касперський (клавішні, скрипка), Роман Остапчук (звукорежисер). Пізніше Михайло Мацялко згадував: “Ідея визрівала давно. Але я мав добру роботу у вар’єте (то було Львівське об’єднання музичних ансамблів) і не планував найближчим часом її полишати. Крапку поставила мама, яка перед смертю нашептала мені: «Настала твоя пора». І тоді я остаточно вирішив відмовитися від ресторанної роботи. На той час в Україні було достатньо самобутніх ансамблів – «Ватра», «Кобза», «Світязь», «Смерічка», які були на гребені слави. Але мені захотілося копнути глибше.”
Гурт став передвісником і пісенним провідником Незалежної України. Це був знак неба і поклик матінки-землі: оспівати, звеличити, нагадати світові, що є такий народ ім’я, якому – українці. У 1990 році вони взяли участь в червневому фестивалі «Одна в нас мова солов’їна», який відбувався у Львові, а вже 27 липня на Першому львівському міжнародному українському фестивалі «Громада» вибороли звання лауреата. Українці Канади і Німеччини, Югославії, і Польщі, США й Англії, Словаччини, Бельгії зустрічали «Соколів», як героїв України і були вдячні за те, що вони визволили українську пісню з полону, з ярма і гімном Івана Франка звертались до світу: «Не пора, не пора москалеві й ляхові служить, бо вершилась України кривда стара й нам пора для України жить!»
У травні 1991 року українським гопаком затанцювало Чорне море. Над Кримським півостровом літали не чайки, а «Соколи». На своїх крилах принесли вони з франкової землі мову колискову і українську пісню. Особливе турне «Захід-Схід» до 50- річчя Української Повстанської Армії допоміг організувати в Криму Василь Дзера. Він відіграв дуже важливу роль у проведенні цього туру. Тоді Василь Дзера був головою франківської районної Ради народних депутатів міста Львова і палким шанувальником гурту «Соколи». Звичайно візиткою була пісня: «Там, десь далеко на Волині створилась армія – УПА, щоби воскресла Україна і завітала свобода…» Хіба могли на концертах, українці Севастополя, Ялти, Сімферополя, Красноперекопська, Азовська не піднятися з місць на словах пісні: «Україно, Україно, Україно краю мій, я за тебе Україно муки тяжкії терпів…» Під українським небом на українській землі співав Іван Мацялко українську повстанську пісню: «Рости, рости, черемшино.» У цій своїй пісні-молитві він завжди ставав перед народом на коліна, де б він у світі не був. Кримські гори замовкали, коли співав найкращий український тенор: «Чужої мови я не знаю, а чи на світі є чужа, та лиш тією заспіваю, котрою мати нарекла…»
Після туру «Захід-Схід», який відбувся у шістнадцяти областях України, «Cоколи» з тріумфом виступали у заключному концерті у київському палаці «Україна», стали лауреатами у Вітебському міжнародному фестивалі «Слов’янський базар-92», також брали участь в урядовому концерті до Дня Незалежності 1992 року, провели тридцять чотири концерти В США, виступили у Колонному залі Москви на з’їзді українців Росії у 1993 році, стали лауреатами київського «Вернісажу-93».
У 1995 році Іван вирішив піти з “Соколів” на вільні хліби, і переїхав у Тернопіль. Працював там багато років, надбав багато вірних друзів, які підтримували його до останніх днів життя. Але з часом переїхав до Львова. Мріяв про оперну кар’єру. Тим паче, що займався у Миколи Копніна, колишнього соліста Маріїнського театру, який мав у Дрогобичі власну вокальну школу.
На відміну від патріотичних творів періоду “Соколів”, Іван Мацялко за часів сольної кар’єри виконував переважно ліричні пісні композиторів О. Гавриша, Г. Татарченка, Л. Дутковського, О. Осадчого, О. Злотника, Я. Борути, А. Іванюка, О. Пляченка, В. Домшинського, С. Петросяна, Б. Кучера, О. Бойка.
28 липня 2007 Іван Мацялко помер від раку щитовидки. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.